Реферат: Соціально-економічні протиріччя сучасного етапу розвитку держави та їх вплив на злочинність

Поделиться:
Нет комментариев

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Все поля обязательны для заполнения.

Название: Соціально-економічні протиріччя сучасного етапу розвитку держави та їх вплив на злочинність
Раздел: Рефераты по астрономии

РЕФЕРАТ

З предмету: «Кримінологія»

На тему:

Соціально-економічні протиріччя сучасного етапу розвитку держави та їх вплив на злочинність

1.
Злочинність та її вплив на розвиток держави.

Злочинність — одна з найгостріших проблем суспільства. Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених в останні десятиліття, люди багатьох країн ставлять її за значимістю на друге-третє місце після проблем економічного характеру.

Багато мислителів приділяли увагу цій проблемі. Перші думки з цього приводу можна знайти вже у Аристотеля і Платона, які висловлювались щодо злочинності, розглядаючи філософські проблеми суспільного устрою, етики людської поведінки. З початком форму­вання суспільства сучасного типу увага до проблеми злочинності значно зросла. У XVIII ст. до неї зверталися Ч. Беккаріа, Д. Дідро, Вольтер, К. Гельвецій, Ш.-Л. Монтеск’є, І. Бентам, Дж. Локк та ін­ші видатні вчені. Вони вбачали причини злочинності в соціальній невлаштованості суспільства та поганому вихованні громадян, про­понували правителям перейти від жорстоких покарань за вчинення злочинів до їх попередження.

Багато уваги злочинності приділили соціалісти-утопісти Т. Мор, А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р.Оуен та ін. Вони стверджували, що злочинність породжується самою природою суспільства, заснованого на приватній власності, експлуатації та гнобленні людей. Через це вони вважали боротьбу із злочинністю шляхом застосування до зло­чинців кримінальних покарань неефективною. Подолати злочин­ність, на їхню думку, можна лише шляхом повної перебудови сус­пільства на соціалістичних засадах.

Сучасний погляд на це явище почав формуватися у XIX ст. із запровадженням регулярних статистичних спостережень злочинності. Перші кримінальні статистичні звіти були складеш у Франції у 1826 р. і з того часу почали друкуватися. Дослідження, основані на аналізі статистичних звітів, були започатковані бельгійцем Дюкпетью, французом Гері і видатним бельгійським математиком і астрономом А. Кетле. В результаті цих досліджень, передусім праць А. Кетле, було встановлено дивовижну незмінність даних щодо злочинності, яка спостерігалася з року в рік. Це дало можливість глиб­ше усвідомити сутність злочинності як соціального явища, виявити її закономірності. «Суспільство несе у собі зародки усіх злочинів, що мають бути вчинені, тому що в ньому наявні умови, які сприяють їхньому розвиткові; воно, так би мовити, готує злочини, а злочинність є лише засобом. Будь-який соціальний стан передбачає відповідно певну кількість та певний порядок проступків, які є необ­хідним наслідком його організації».

2.
Соціальні чинники злочинності та її детермінанти.

Кримінологія тісно пов’язана з психолого-педагогічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх властивостей особи, які визна­чають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Вивчення мо­рально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливо без поглибленого аналі­зу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характе­рологічних ознак осіб, які вчинили злочини, їх антисуспільної спря­мованості. Ресоціалізація таких осіб у свою чергу вимагає знань пе­дагогіки, її методів впливу.

Соціологічний напрям виник у 90-х роках XIX ст. Його засновниками були Ф. Ліст, Ван-Гамель, Прінс та ін. Соціологи, так са­мо як і антропологи, вважали, що в кримінологічних дослідженнях основну увагу слід приділяти не злочинному діянню, як це робили представники класичного напряму, а особі злочинця. Але вони більш чітко висловлювалися за те, щоб біологічну неповноцінність особи вважати тільки одним з чинників злочинності, що діє поряд з іншими факторами соціально-економічного характеру (безробіттям, злиднями, дорожнечею життя, проституцією, алкоголізмом тощо).

Соціологи заперечували саме поняття «природжений злочинець». Основні чинники злочинності вони вбачали в суспільних від­носинах. У зв’язку з цим вони негативно ставилися до «вільної во­лі», а разом з нею і до принципу відплати за злочин, і були прибіч­никами профілактики злочинів, хоч і не відкидали превентивне зна­чення покарання. Проте вивчення особи велося все таки у плані характеристики суб’єкта злочину. Соціологи відмовилися від поняття «склад злочину» та замінили кримінальне покарання засобами безпеки. Це вело до судового свавілля. Адже суд міг визнати небез­печний стан навіть там, де ще немає ні злочинця, ні злочину.

Таким чином, запобігання злочинам вийшло на перший план, замінюючи класичний принцип залякування і механічний принцип усунення, що лежав в основі антропологічного напряму. Соціологам було ясно, що лише в площині соціальних реформ лежить справжня боротьба зі злочинністю, що для її подолання необхідно в першу чергу вплинути на соціальні чинники, не забуваючи, звичайно, про суб’єктивні фактори. Іншими словами, вони намагалися поєднати превентивне значення покарання із загальносоціальною профілактикою злочинів.

Соціальні детермінанти злочинності.
Найважливіша з них — соціальна нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому суспільстві. Але за наявності малого прошарку багатих людей і переважної кількості бідних можливості досягнення достойного рівня життя для останніх стають ще більш проблематичними. Така ситуація завжди створювала велике соціальне напруження. Тому суперечності між благами, які є стандартними у суспільстві, і можливостями їх досягнення виступають корінними чинниками зло­чинності.

Вважається, що стабільність у суспільстві піддається серйозно­му випробуванню, коли різниця між рівнем життя багатих і бідних прошарків населення перевищує 10-кратну величину. В Україні ця різниця сягає 20 і більше разів. Розшарування в українському суспільстві призвело до появи незначного відсотка дуже багатих лю­дей, тоді як понад 60 % перебувають за межею бідності. За соціоло­гічними даними, суспільство криміналізується, якщо в ньому за ме­жею бідності перебуває більше 10 % населення. Так званий серед­ній клас, якщо він переважає у суспільстві, є запорукою його стабільності.

Особливо гостро долає труднощі та частина молоді, яка є безробітною, не бачить свого достойного місця у житті. Старі ціннісні орієнтації багато в чому стали непривабливими: робота вчителя, науковця, робітника, військового тощо. Нові ж види бізнесу далеко не кожному під силу (звичайно, йдеться про чесний бізнес, а не ділків тіньових структур). Втрата життєвих перспектив, зневіра, бажання не бути гіршим за тих, хто «зверху», штовхають багатьох на злочинний шлях, до наркотиків і алкоголю.

Треба мати на увазі, що радянська влада постійно втовкмачувала людям ідеї соціальної рівності. Хоч такої рівності не було й тоді, але загальна «скромність у житті» згладжувала її, і сьогодні бага­тьом важко примиритися з разючими контрастами дійсності. Тим більше, що чимало людей небезпідставно вважає, що сучасні скоро­багатьки здебільшого нажили свої капітали далеко не законним спо­собом. Ось чому, посягаючи на власність багачів, особа може не від­чувати докорів сумління, бо вважає, що чинить те, що раніше роби­ли власники майна («грабуй награбоване»).

З іншого боку, частина «нових українців», відчуваючи тиск криміналітету, йде на зрощування з ним, бере участь у злочинних угру­пованнях, пов’язаних з контрабандою підакцизних товарів, фіктив­ним підприємництвом, шахрайством з фінансовими ресурсами тощо. Не будучи впевненими у своєму майбутньому, пам’ятаючи, що жит­тя бізнесмена «прекрасне, але коротке», вони намагаються перевес­ти накопичені кошти на рахунки закордонних банків, тим самим ще більше ослаблюючи вітчизняну економіку.

Істотним криміногенним фактором сьогодні в Україні є нелегальна міграція. Чимало мігрантів створюють етнічні злочинні угрупу­вання, які займаються наркобізнесом, захопленням заручників з ме­тою викупу, розбійними нападами, шахрайством тощо. Велика час­тина мігрантів спрямовує свій погляд на «благословенний» Захід, нелегально перетинаючи державний кордон України, втягує у злочинну діяльність місцевих жителів, які займаються підпільною переправкою цих осіб. Боротьба з нелегальною міграцією поки що є проблематичною через відкритість кордонів, відсутність ефективного законодавства.

На стан злочинності негативно впливає урбанізація і внутрішня міграція населення. У великих містах осідають не лише закордонні мігранти, а й вихідці з сільської місцевості, які далеко не завжди знаходять своє місце серед законослухняних громадян. Відсутність житла і засобів до існування штовхає деяких з них в обійми злочинності, а труднощі соціального контролю, в тому числі з боку право­охоронних органів, ускладнюють виявлення злочинців з числа пере­міщених осіб.

Нерівноправне становище жінки в нашому суспільстві теж слугує одним із соціальних чинників злочинності. Побутові злочини та їх характер прямо пов’язані з економічною ситуацією в країні чи регіоні. У «виконанні» бідних ці злочини стають більш жорстокими. В їх основі лежать такі якості особи, як агресивність, що доходить до садизму, бажання принизити людину, відчути свою зверхність, помститись комусь за реальні чи уявні гріхи. Побутові злочини, як правило, обтяжуються алкогольним чи наркотичним сп’янінням.

Науково-технічний прогрес теж може мати криміногенні властивості. Саме така ситуація простежується з комп’ютерними злочина­ми, а також злочинністю, пов’язаною з обігом радіоактивних мате­ріалів та забрудненням навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що суспільство не завжди встигає адаптуватися до нових умов, що виникають у зв’язку зі швидкими темпами науково-технічного прогресу. Злочинці широко використовують досягнення НТР для модернізації старих способів вчинення злочинів (наприк­лад, комп’ютерів для виготовлення фальшивих грошей, документів тощо).

3.
Економічні детермінанти злочинності.

Зв’язок кримінології з економічними науками виявляється не лише при вивченні злочинності у сфері економіки і корисливої злочин­ності, а й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у гене­зисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окре­мих галузях народного господарства.

Економічні детермінанти злочинності.
Цивілізовані ринкові відносини мають базуватися на рівній конкуренції усіх їх суб’єктів, а держава повинна сприяти такій конкуренції, створюючи відповідні умови.

На жаль, Україна визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6 бала за 10-бальною шкалою. Цей висновок зробила спеціалізована міжнародна організація «Трансперенсі інтернейшнл». Такому ста­ну речей сприяли надзвичайно велике втручання держави в економіку, несправедлива система оподаткування, величезні витрати на утримання органів державної влади, недосконале законодавство. Все це призвело до масового ухилення від сплати податків, форму­вання тіньового сектора економіки (до 60 %), вкрай низького рівня забезпечення тих, хто працює у бюджетній сфері. Звідси корумпованість чиновницького апарату.

Корупційна діяльність у свою чергу «бумерангом» впливає на по­гіршення економічного становища в Україні. «Трансперенсі інтернейшнл» вважає корупцію основним чинником економічного занепа­ду України. Корумпована номенклатура не заінтересована в реаль­ному здійсненні економічної та адміністративної реформ.

Ще один важливий чинник злочинності — це спад суспільного виробництва і безробіття, яке набуло в Україні загрозливого стану. Так, на початок 2000 р. було зареєстровано у центрах зайнятості населення 1234 тис. осіб (серед них 62 % — жінки, 32 % — молодь). Проте фахівці вважають, що реальний рівень безробіття у кілька разів вищий і становить до 40 % від загального числа працюючих. На кожне робоче місце претендує в середньому 15 осіб (на Херсонщи­ні — 3, Львівщині — 10). Багато людей, які вважаються працюючи­ми, фактично перебувають у довготривалих неоплачуваних відпуст­ках, працюють неповний робочий тиждень. Значна частина людей працює «в тіні» або вже перебуває «на дні» суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани тощо). Саме вони і поповнюють ряди право­порушників.

Як стверджують міжнародні експерти, допустимий рівень безробіття у суспільстві не повинен перевищувати 10 % населення у со­ціально-активному віці. Вищі показники загрожують соціальній ста­більності у державі.