Реферат: Психологічні стани процеси властивості

Психологічні процеси, стани та властивості

Оскільки психологія прагне до дійсного пізнання реального життя, вона не обмежується абстрактним вивченням окремих пси­хічних функцій. Намагання проникнути в психічне життя особис­тості включає вивчення психічних процесів як моментів конкретної діяльності особистості, її властивостей, які проявляються і форму­ються у діяльності, та її психічних станів, які закріплюють певну сталість, статичність психічного через вчинкову дію.

Психічні процеси —
це складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.

В процесі реального освоєння світу, виділяючи себе із нього, людина формується як особистість. Перший етап такого виділення пов’язаний з оволодінням власним тілом, з виникненням довільних рухів, переміщенням, ходінням, що проявляється у вигляді елемен­тарних психічних процесів — відчуття і сприймання.

Усвідомлюючи себе як самостійного суб’єкта різних дій, реально виділяючись із оточуючого середовища, людина підвищує свій вплив на нього, змінюючи і свої взаємовідношення з ним, шо виражається в увазі, мисленні, збільшенні питомої ваги інтелектуальних моментів діяльності. Це породжує зміни в свідомості, які в свою чергу ведуть до зміни поведінки і внутрішнього ставлення до інших людей. Змінюється роль регуляторних впливів — емоцій та волі. З форми реакції на ситуацію (як післядія) вони зміщуються до передбачення наслідків, до переддії. Це позначається на певній незалежності від ситуації дорослої людини, людини праці, дії якої регулюються волею, що проявляється в уяві як моменті вияву цілеспрямованої дії. Пси­хічні процеси не залишаються процесами, які характеризуються самоплинністю, а перетворюються на свідомо регульовані дії, якими особистість оволодіває і які спрямовує на вирішення завдань, що постають перед нею. Сприймання перетворюється у спостереження, запам’ятовування — в заучування.

Цілеспрямована дія, починаючись з мотивів (спонукань), вклю­чає цілі, завдання, що закономірно проявляється у властивостях особистості: її установках, здібностях, рисах характеру. Ці властивості не дані одвічно, ними не визначається і в них не розчиняється особистість. Психічні властивості одночасно є і передумовою, і ре­зультатом діяльності. Так, від здібностей залежить результат діяль­ності, і в діяльності вони формуються, розкриваються.

Психічні властивості—
це ті риси, які, визначаючи спрямованість особистості, її здібності та характер, входять до основної характеристики особистості і складають її психологічне обличчя. Психічні процеси і властивості важко розірвати, вони невід’ємні одні від одних. Психічні процеси, їх індивідуальні вияви залежать від власти­востей особистості (наприклад, сприймання — віл вразливості), і психічні процеси переходять у властивості особистості в ході діяльності. Індивідуально-психологічні особливості в емоціях і волі — то вже емоційна збудливість і стійкість, рішучість, ініціативність як властивості особистості. Всі властивості особистості взаємопов’я­зані і взаємозумовлені, сплетені в одне в конкретній діяльності. Так, здібності в одних випадках можуть породжувати у людини рішучість, в інших — самовпевненість тощо.

Психічні властивості людини, повторюючись і закріплюючись у певних ситуаціях, можуть переходити в психічні стани
людини, які відображають певну статичність психічних проявів. Об’єкт чи явище як сукупність властивостей реалізується через стан і не може без нього розглядатися. Через психічний стан розкривається супереч­ливість психічного відображення взаємодії — її сталості та змін. У кожний даний момент емоційне переживання вже не те, яким було перед цим, і ще не те, яким ми його передчуваємо. І в той же час чи помічаємо, наприклад, що певні переживання на деякий час стають панівними, забарвлюючи всю поведінку людини, про­являючись у настрої як емоційному стані. Психічні стани можуть переходити у властивості людини. Часте виникнення стану тривоги як реакції на можливу психічну загрозу може перетворитися на тривожність як властивість особистості.

Єдність загального психічного складу людини завжди має більш чи менш виражений індивідуальний характер — як між-, так і внутрішньоіндивідуальний, що дає змогу забезпечити людині най­більш повний розвиток і застосування її творчих можливостей і сил. Таке забезпечення на між- і внутрішньоіндивідуальному рівнях відмінностей можливе у вчинку.

Вчинок як рушійна сила розвитку психічних процесів, станів та властивостей особистості. Психологічною основою вчинку є вста­новлення та розрив зв’язків людини з середовищем. Вчинок є істин­не, справжнє творення нових форм, якостей психічного — насам­перед тоді, коли він має моральне значення. У вчинку людина змінює себе і змінює ситуацію.

Ні зовнішні умови самі по собі, ні мотив (як спонукання), взяті окремо, не виступають рушійною силою розвитку психічних про­цесів, станів та властивостей особистості. Лише у зміні взаємовід­ношень між людиною і довколишнім світом, у взаємодії розвива­ються ті чи інші психічні процеси (сприймання, мислення, емоції, воля), формуються властивості особистості (вразливість, емоційна стійкість, рішучість), проявляються психічні стани —тривоги, стресу чи монотонії. Проникнення в глибину взаємовідношень, шо визна­чають психіку людини, можливо через вчинок. Вчинок є звершення дії всупереч існуючому станові речей і також усупереч внутрішнім істотним силам індивіда. У вчинку завжди міститься дійсний вираз конфлікту, суперечність між правилами, нормами суспільного існу­вання і спрямованістю особистості. Через ставлення до речей людина завжди співвідноситься з іншими людьми. У вчинку це відношення стає провідним і визначає мотиви поведінки та її внутрішній психо­логічний зміст.

У психологічному аналізі вчинку присутній аналіз спонукань. Спонукання первинне лежать в основі потреб, які пов’язані зі спря­мованістю особистості. Аби потреба піднялася над неусвідомленим потягом, її предмет повинен диференційовуватися в своїх чуттєвих якостях і життєво важливих відношеннях (приміром, просторових), що неможливо без відчуття і сприймання. Норми і правила, стан речей повинні впізнаватися, запам’ятовуватися, шо з необхідністю вимагає участі пам’яті. Цього вистачає на рівні пристосування.

Вчинок, здійснюючи перетворення реальності шляхом розриву та встановлення взаємозв’язків між людиною і світом на основі взаємовідношень між людьми, маючи ціль, дану в уяві, визначає перехід від репродуктивного до творчого відображення, від пам’яті до уяви. Необхідне усвідомлення суттєвих для вчинкової дії відно­шень, зв’язків, залежностей, шо визначаються ціллю, вимагає мис­лення.