Реферат: Природна вентиляція її ефективність Кратність повітрообміну

Поделиться:
Нет комментариев

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Все поля обязательны для заполнения.

Название: Природна вентиляція її ефективність Кратність повітрообміну
Раздел: Рефераты по астрономии

РЕФЕРАТ

на тему:

Природна вентиляція, її ефективність. Кратність повітрообміну

Природна вентиляція

приміщень зумовлена різницею темпера­тур зовнішнього і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції проводять провітрювання приміщень через вікна, ква­тирки, фрамуги. Особливої уваги в цьому плані заслуговують, пере­важно в холодну пору року, фрамуги, їх влаштовують у верхній частині вікна і відкривають всередину під кутом 30-45°. Зовнішнє холодне повітря йде спочатку вгору до стелі, потім, змішуючись з повітрям приміщення і нагріваючись, опускається вниз. Кватирки в житлових приміщеннях роблять розміром не менше 0,3 м2
.

На чистоту повітря в житлових приміщеннях впливають кількість людей, які знаходяться в приміщенні, інтенсивність вико­нуваної ними роботи, температура внутрішніх приміщень. Різно­манітні побутові процеси — приготування їжі, прання білизни, опа­лювання печей тощо також призводять до погіршення якості по­вітря. Крім цього, істотним джерелом забруднення є тютюновий дим, в якому містяться продукти повного і неповного згоряння, а також сухої перегонки тютюну і паперу: оксид вуглецю, ціанисті сполуки, метиловий спирт, нікотин, кадмій тощо. При спалюванні 1 г тютюну в цигарках в повітря надходить 20-80 см3
оксиду вугле­цю, а при спалюванні в люльці — від 53 до 109 см3
.

Одним із важливих заходів щодо збереження чистоти повітря в житлах є вентиляція,
тобто заміна забрудненого повітря чистим, атмосферним. Вентиляцію (повітрообмін) характеризують вентиля­ційний об’єм і кратність повітрообміну.

Вентиляційний об’єм

це кількість повітря (в м3
), яке надхо­дить у приміщення протягом 1 години. Він складається з інфільтра­ційного і вентиляційного повітр’я. Інфільтрація — це проникнення повітря через стіни, пори будівельних матеріалів, щілини в буді­вельних конструкціях тощо. Найбільш повітропроникними є шлакоблокові, керамзитобетонні, цегляні, дерев’яні стіни. Найменш повітропроникними — гранітні, мармурові. Другою складовою час­тиною вентиляційного об’єму є повітря, яке надходить у приміщен­ня через спеціально передбачені для цього вентиляційні пристрої: кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.

Відношення вентиляційного об’єму до об’єму приміщення ха­рактеризує інтенсивність вентиляції.

Кратність повітрообміну

це показник, який показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні. Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої, вчені підрахували, що мінімальний об’єм венти­ляції на одну людину в житлових приміщеннях повинен бути не меншим ЗО м3
за 1 годину. Оптимальні ж умови повітряного середо­вища для людини, що фізично працює, забезпечуються при об’ємі вентиляції 80-120 м3
/год.

Коефіцієнт аерації
(відношен­ня площі підлоги до площі кватирки) повинен бути не меншим 1:50.

Найкращий ефект природної вен­тиляції досягається при наскрізному провітрюванні, коли вікна розкриті на протилежних сторонах будинку. При цьому кратність повітрообміну може досягати 25-100 разів на годину. На інтенсивність вентиляції також впли­ває різниця температур зовні і всере­дині приміщення, сила і напрямок вітру. Вітровий тиск з однієї сторони «заганяє» з допомогою інфільтрації повітря через пори і нещільності будівельного матеріалу і будівельних конструкцій, а з протилежної (підвітряної) «відсмоктує» його із приміщення.

Рис. Фрамуга

До засобів, які посилюють природну вентиляцію, відносять внут-рішньостінні вентиляційні канали. У житлових квартирах їх дореч­но влаштовувати у всіх приміщеннях, особливо на кухні, у ванній, туалеті. Істотним недоліком природної вентиляції є її нерівномірність, тому радикально покращити повітрообмін можна штучною венти­ляцією. Особливо це стосується кухні або приміщення, де трива­лий час знаходиться велика кількість людей.

Для забезпечення нормальних умов проживання і трудової діяль­ності необхідно, щоб концентрація діоксиду вуглецю (СО2
) в при­міщенні не перевищувала 0,1 % (1 л/м3
). З цією метою кількість вентиляційного повітря на одну людину повинна становити (в м3
/год): в житлових приміщеннях — 40-75; аудиторіях, театрах — 20-30; службових приміщеннях — 20-42; класах — 12-30; лікарняних пала­тах для дорослих — 60-75; палатах для дітей — 35; майстернях — 70; убиральнях — 60-100; кухнях — 200-300.

Обмін повітря в житлових приміщеннях не повинен перевищу­вати 2-3 об’ємів приміщення за 1 годину, інакше буде відчуватися протяг, у вбиральнях — 4-5 об’ємів.

Показником ефективності вентиляції приміщень є кратність повітрообміну — це число, яке показує, скільки разів упродовж однієї години повітря в приміщенні замінюється зовнішнім.

З
цією метою необхідно дізнатись, скільки повітря витягуєть­ся, чи потрапляє в приміщення через вентиляційний отвір протя­гом 1 години.

За допомогою анемометра визначають швидкість руху повітря.

Спочатку визначають площу вентиляційного отвору, для чого вимірюють розміри сторін (якщо отвір прямокутний) або діаметр (якщо отвір круглий). Пізніше, помноживши площу вентиляційно­го отвору на швидкість руху повітря і на час вентиляції, знаходять вентиляційний об’єм
повітря.

Розрахунок проводять за формулою: V = ахвхЗбОО,

де а — площа вентиляційного отвору (в м2
), в — швидкість руху повітря (в м/с), 3600 — перерахунок години на секунди.

Розділивши величину вентиляційного об’єму повітря на куба­туру приміщення (в м3
), одержують кратність обміну повітря.

Доросла людина у стані спокою протягом години видихає 22,6 л вуглекислоти (діоксиду вуглецю), тим самим збільшуючи його концентрацію в повітрі приміщення. Чим інтенсивніша робота, тим більше вуглекислоти видихає людина (до 30-40 л/год).

Знаючи концентрацію вуглекислоти в атмосферному повітрі (0,4 л/м3
), допустиму концентрацію вуглекислоти в повітрі (1 л/м3
), можна розрахувати необхідний об’єм повітря на одну людину, або кубатуру приміщення.

Розрахунок проводять за формулою: X = А/а-а,

де X — необхідний об’єм повітря (в м3
/год) на одну людину (кубатура приміщення), А — кількість видихуваної вуглекислоти однією дорослою людиною (22,6 л), а — допустима концентрація СО2
в приміщенні (1 л/м3
), а[


вміст СО2
в атмосферному повітрі (0,4 л/м3
).

Розрахувавши, одержимо:

Х = 22,6/1,0-0,4 = 37,7м3
,

де 37,7 м3
— це та кількість повітря, яка необхідна одній лю­дині протягом години, або кубатура приміщення при відсутності вентиляції, щоб концентрація СО2
не перевищувала допустиму ве­личину — 0,1 % (тобто 1 л/м3
).

На основі цієї величини можна розрахувати і необхідну жит­лову площу на одну людину, розділивши необхідний об’єм на висо­ту приміщення (в середньому 3 м):

S = 37,7 м3
/3 м = 12,5 м2
.

Якщо врахувати кратність вентиляції за рахунок інфільтрації (1,5 раза), то житлова площа на 1 людину може бути зменшена (12,5 : 1,5 = 8,4м2
) до 9 м2
.

Використана література:

1. Загальна гігієна: Навчальний посібник. – К., 1999.

2. Даценко І.І. та ін. Загальна гігієна з основами екології. – К., 1999.