Реферат: Предмет і основні категорії педагогіки

Поделиться:
Нет комментариев

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Все поля обязательны для заполнения.

Название: Предмет і основні категорії педагогіки
Раздел: Рефераты по астрономии


Предмет педагогіки — виховна діяльність, що здійснюється в за­кладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з практичної потреби пристосуван­ня підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Виховання здійснюється через засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду в процесі та в ре­зультаті залучення його старшим поколінням до суспіль­них відносин, системи спілкування і суспільне необхідної діяльності. Тому виховання має конкретно історичний ха­рактер.

Ці істотні особливості виховання чітко простежують­ся в кожній суспільно-економічній формації, відображаю­чи рівень розвитку виробництва і характер виробничих відносин. З розвитком суспільства, удосконаленням зна­рядь і засобів праці, ускладненням відносин між людьми і розподілом між ними функцій у суспільному виробниц­тві й управлінні накопичувалися знання та вміння, які пе­редавалися наступним поколінням.

Уже в первісному суспільстві найдосвідченіші мислив­ці навчали хлопців полюванню, умільці з виготовлення одягу прищеплювали відповідні навички не лише власним, а й багатьом дітям громади. Згодом, із розпадом первісно­го суспільства і посиленням влади вождів, старійшин, жер­ців, уже не всіх дітей треба було вчити добувати засоби до існування, окремих з них стали готувати до виконання особливих функцій, пов’язаних з ритуалами, обрядами, управлінням. Таким чином, ще в первісному суспільстві на­мітилася спеціалізація знань і виокремились особи, які ма­ли спеціальні знання і передавали їх тим, хто в майбутньо­му мав виконувати відповідні суспільні функції.

Виховання зберігає свою специфіку і в наступних сус­пільно-економічних формаціях. У рабовласницькому сус­пільстві дітей рабів готували до виконання різних видів обслуговуючої та важкої фізичної праці в процесі самої праці. Дітей рабовласників — до того, щоб вони могли ут­римувати завойоване, тобто були сильними і спритними, володіли зброєю і водночас могли насолоджуватися мис­тецтвом і науками, які на той час набули розвитку в Греції, Римській імперії, у східних державах. Це потребу­вало тривалого часу й людей, які володіли спеціальними знаннями. Так з’явилися школи і вчителі.

За феодалізму діти феодалів здобували лицарське, пе­реважно військово-фізичне виховання, а діти духівниц­тва — релігійно-церковне. Дітям ремісників давали еле­ментарну трудову, фахову підготовку спершу в межах до­машнього виробництва, а згодом — у цехах та гільдійсь­ких школах.

Нині кожна країна має власну виховну систему, засно­вану на національних традиціях, на яку впливають рівень економічного розвитку, політична система.

На всіх етапах розвитку людського суспільства вихов­ну діяльність «обслуговує» педагогічна наука, виконуючи розкриті нижче функції.

Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів. Головними педагогічними законами, зокрема, є: закон обов’язкового засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду старших поколінь як не­обхідна умова входження в суспільне життя, спадкоєм­ності поколінь, життєзабезпечення суспільства, окремо­го індивіда і розвитку сил кожної особистості; обов’яз­кової відповідності змісту, форм, методів навчання і ви­ховання вимогам розвитку виробничих сил суспільства; неминучих виховних наслідків у результаті взаємодії ді­тей зі світом у життєвих ситуаціях, подіях, процесах, конфліктах; формування сутності дитячої особистості че­рез її активний самовияв і самоствердження в діяльності, спілкуванні, стосунках. Серед закономірностей педагогіч­них явищ — виховуючий характер навчання; взаємо­зв’язок і взаємозумовленість розвитку і виховання; вирі­шальний вплив діяльності людини на формування її осо­бистості та ін.

У силу специфіки педагогічної діяльності педагогічні закони мають вірогідний характер. «Багатоманітність та неповторність ситуацій, — підкреслює В. Загвязінський, — множина факторів, що впливають на результат, роблять їх законами-тенденціями, законами, які прокла­дають собі дорогу крізь безліч різноманітних відхилень, неповторних варіантів, а точність відносна. Закони та принципи, що їх виражають, не спрацьовують автоматич­но. Щоразу необхідний аналіз особливостей навчальної операції та наступний мислительний синтез, зіставлення законів розвитку педагогічних явищ з особливостями ситуації, з наявністю певних умов».

Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання. Ця функція передбачає роз­криття змісту й технології реалізації, наприклад, конкрет­ного принципу навчання чи виховання, використання пев­ного методу виховання залежно від віку школяра та ін.

Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі педагогічної теорії. Йдеться про виявлення пе­редового і новаторського педагогічного досвіду вчительсь­ких колективів і окремих учителів, умов і причин успіш­ності та ефективності їх діяльності, підготовки відповідних методичних матеріалів, педагогічних рекомендацій.

Експериментальні дослідження педагогічної діяльно­сті. Мета цих досліджень — побудова на їх основі моделей реформування цієї діяльності, втілення досягнень педаго­гічної науки в практику діяльності закладів освіти з ме­тою її вдосконалення.

Вироблення педагогічної техніки. Йдеться про стиль поведінки і спілкування вчителя з учнями (як і де стоя­ти в класі, як говорити, як жестикулювати й артикулю­вати тощо).

Як і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апа­рат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.

Виховання — цілеспрямований та організований процес форму­вання особистості.

У педагогіці поняття «виховання» вживають у широ­кому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в граничне вузькому педагогічному значен­нях.

Виховання в широкому соціальному значенні — про­цес формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Кажучи «виховує життя», мають на увазі виховання в широкому значенні цього слова. Оскільки дійсність нерідко буває су­перечливою і конфліктною, то особистість може не лише формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі не­сприйнятливість до цих явищ.

Виховання в широкому педагогічному значенні — формування особистості дитини під впливом діяльності пе­дагогічного колективу закладу освіти, яка базується на пе­дагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні — ці­леспрямована виховна діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання в гранично вузькому значенні — спеціаль­но організований процес, що передбачає формування пев­них якостей особистості, процес управління її розвитком і відбувається через взаємодію вихователя і вихованця.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко на­ціональним за своєю сутністю, змістом, характером. «На­ціональне виховання, — писала Софія Русова, — забезпе­чує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть но­ві оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного посту­пу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях по­шану до інших народів…».

Національне виховання — виховання дітей на культурно-історич­ному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдсько­го гуманістичного і демократичного виховання. Таке вихо­вання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід’єм­ний складник їх соціалізації. Національне виховання ду­ховно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих по­коліннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що за­безпечує формування в особистості національної самосвідомості.

Соціалізація людини — процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до сус­пільного життя як активної, дієвої сили.

«Все, що йде поза рами нації, — застерігав І. Франко у праці «Поза межами можливого», — се або фарисейст­во людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би ши­рокими «вселюдськими» фразами прикривати своє духов­не відчуження від рідної нації».

На кожному етапі свого розвитку українське націо­нальне виховання вбирало кращі здобутки світової куль­тури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя. Правильно організоване національне вихо­вання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

На певному щаблі суспільного розвитку складовою час­тиною виховання в широкому його значенні стає освіта.

Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її твор­чих сил і здібностей.

Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчан­ня, в процесі якого реалізуються цілі освіти.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у проце­сі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.

У живому педагогічному процесі ці педагогічні кате­горії взаємопов’язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному значенні ви­ховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю нав­чального процесу є виховуючий характер навчання.