Реферат: Позакласні заняття фізичними вправами

Поделиться:
Нет комментариев

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Все поля обязательны для заполнения.

Название: Позакласні заняття фізичними вправами
Раздел: Рефераты по астрономии

Для позакласних занять фізичними вправами характерна спортивна спря­мованість. Якщо заняття в розпорядку навчального дня об’єднують учнів переважно одного класу, то позакласні заняття охоплюють дітей із різних класів. Частина форм позакласних занять (робота гуртків, секцій, змагання, індивідуальні заняття та ін.) вивчається у процесі викладання спортивно-педагогічних дисциплін. Ми розглянемо лише ті форми, які не мають чіткої предметної належності (наприклад, гімнастика, легка атлетика), а об’єдну­ють матеріал із різних розділів програми фізичного виховання школярів, для яких властиві широкі міжпредметні зв’язки.

Для активізації фізкультурно-масової роботи; підвищення якості навчального процесу; збільшення обсягу рухової активності учнів, форму­вання в них стійких мотивів до самостійного зміцнення здоров’я; вдосконалення матеріально-технічної бази тощо Спільним наказом Міністер­ства освіти та Держкомспорту України від 10.01.1999 р. № 2/16 затверджено «Положення про огляд-конкурс на кращу організацію та проведення нав­чальної, фізкультурно-масової та оздоровчої роботи в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України» (Фізичне виховання в школі. — 2000. — № 1. — С. 16-20).

Некласифікаційні змагання школярів

Сьогодні у пресі часто натрапляємо на статті фахівців, у яких йдеться про спортизацію школи. Так, це, мабуть, один із перспективних напрямів фізич­ного виховання школярів. Проте різні автори розуміють термін «спортизація» по-різному.

Безперспективним, у свій час, виявився шлях, за яким пропонувалося біль­шість часу на уроках приділяти спеціалізації з певного розділу програми (видуспорту). Профілюючий розділ, на думку авторів ідеї, вчитель міг обирати, ви­ходячи з особливостей матеріальної бази, власної практичної підготовки і методичної орієнтації, бажання учнів спеціалізуватись у тому чи іншому виді спорту. Не важко передбачити, що така «спортизація» призводила до усунення з програм технічно складних та низькоемопійних фізичних вправ. Водночас перспективна спортизація повинна розвиватися не шляхом звуження кількості фізичних вправ, а через збагачення всіх сторін змісту занять; використання спортивних методів роботи, духу спорту, його ідеї, атрибутики, а також мобілі­зації ініціативи і творчості учнів.

Важко переоцінити значення змагань, як головного спортивного атрибу­ту у фізичному вихованні школярів. Використання елементів змагань у навчальній діяльності відкриває широкі можливості для підвищення емо­ційного тонусу й активності учнів. Не випадково в американських школах особлива увага надається змаганням. Викладачі, батьки переконані, що зма­гання — це школа життя, лабораторія формування особистості. У жодній країні світу не влаштовується стільки змагань, як у США. Практично всі діти займаються у спортивних секціях при школі, а не просто відвідують уроки фізкультури. Узагалі, «спортивна честь школи» — це оригінальне, чисто аме­риканське, варте наслідування явище. Дух змагання культивується з дитинства. Шкільних чемпіонів пам’ятають, зберігають їхні фотографії, запрошують на різноманітні заходи. Частими у школах є різні спортивні турніри, вечори тощо.

Той добре відомий факт, що специфічні змагальні відносини мають влас­тивість до виявлення фізичних і психічних можливостей кожного учня аж до екстремальної мобілізації функціональних резервів організму і тим стиму­люють їхній розвиток, зумовив поширення різних варіантів змагальних форм не тільки у спортивному русі, а й у більшості сфер фізкультурної практики.

У межах обов’язкового курсу фізичного виховання в загальноосвітній — школі використання змагальних форм занять підпорядковане передусім ло­гіці педагогічного процесу, інтересам його якості, розв’язанню освітніх і виховних завдань. Тут змагальні форми занять — не стільки спосіб досяг­нення спортивної перемоги або значного спортивно-технічного результату, скільки форма емоційного наповнення спілкування, здорового відпочинку і розваги. Беручи участь у змаганнях, школярі збагачуються новими вражен­нями, глибше пізнають себе і своїх товаришів, переживають радість перемог і гіркоту поразок. Атмосфера змагань дає змогу усвідомити важливість за­нять фізичними вправами.

Будь-які змагання повинні створювати таку атмосферу, щоб і глядачі хо­тіли взяти в них участь разом зі своїми друзями, сім’ями. Обов’язковими умовами цього процесу є яскраве оформлення місць проведення змагань; ви­ставлення стендів про історію команд, фотографій гравців, тренерів; організація виставок спортивної атрибутики; виступи перед глядачами ко­ментаторів, ветеранів; проведення лотерей, конкурсів, вікторин; змістовне І^узичне оформлення змагань тощо.

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класи­фікацією і правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу) бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі. У зв’язку з цим у багатьох школах проводяться так звані некласифікаційні змагання. Участь у них не дає права на присвоєння роз­рядів, оскільки:

• вони не передбачені спортивною класифікацією;

• їхня програма може певним чином відхилятися від класифікації;

• під час їх, проведення допускаються передбачені програмою пору­шення правил змагань.

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених роз­мірів, із скороченням часу, використанням нестандартного інвентаря, зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.

Як можливі варіанти охарактеризуємо деякі види змагань, що здобули визнання у школах України.

Змагання за шкільною програмою. Програма таких змагань складаєть­ся вчителем і повинна сприяти розв’язанню завдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретному етапі засвоєння матеріалу шкільної програ­ми. Вона передбачає завдання:

• із техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивчаються;

• на результат (наприклад, штрафні кидки або удари по воротах із різних точок та віддалей, кидання в ціль тощо);

• на прояв фізичних якостей (стрибки, підтягування, згинання і розги­нання рук в упорі лежачи та ін.) і обов’язково комплексні естафети.

У програму змагань може включатися теоретичний матеріал у вигляді запитань, що визначають уміння учнів самостійно займатись, управляти кла­сом, допомагати товаришам.

Змагання треба проводити як особисті (переважно внутрікласні), так і ко­мандні (як ведеться, між класами). Цінність останніх полягає в тому, що відчуття відповідальності перед товаришами спонукає кожного учасника сум­лінно готуватися, виявляти максимум зусиль і наполегливості у процесі підготовки до змагань і участі в них.

Співвідношення завдань, їхня питома вага в програмі залежать від умов проведення, віку учнів, їхньої статі, етапу навчання.

Програма змагань повинна бути відома учням за 2-3 місяці до їх початку. Проводити їх можна окремо, або під час спортивної години у групах подовжено­го дня, чи під час годин здоров’я. Такі змагання сприяють зв’язку позаурочних занять і уроків фізичної культури, активізують самостійну діяльність школярів.

Змагання за шкільною програмою на уроках і в позаурочний час доціль­но проводити, починаючи з першого класу, поступово ускладнюючи їхню програму і привчаючи дітей мобілізувати всі сили на досягнення високих результатів і чесне суперництво.

Конкурс. Мета цього виду змагань — розвивати вміння самостійно ко­ристуватися фізичними вправами, складати комплекси і комбінації, засвоювати певну інформацію, їх можна організовувати як самостійні захо­ди на перервах, у групах подовженого дня або як складову частину інших заходів (вечорів, спортивних свят, днів здоров’я та ін.).

Цінність конкурсів — в їхній спрямованості на раціональне розв’язання самими учнями рухових завдань. Конкурси можуть проводитись усередині класів і між ними. У другому випадку програма конкурсу повинна передба­чати індивідуальні та групові завдання. Наприклад, доцільно влаштовувати конкурси на краще складання і виконання комплексу ранкової гімнастики, створення нових вправ із двох або трьох запропонованих, кращу комбінацію вільних вправ із раніше вивчених рухових дій тощо. Усі практичні завдання повинні бути обґрунтовані та прокоментовані учнем.

Конкурс може проводитися на краще виконання запропонованих вправ, точність і швидкість відтворення, продемонстрованого окремими учнями або групою.

Змагання «з листка». Мета змагань — спонукати учнів до рівноцінного засвоєння усіх розділів шкільної програми.

Практика показує, що діти виявляють неоднаковий інтерес до засвоєння окремих розділів шкільної програми. При цьому одні надають перевагу легко­атлетичним вправам, другі — гімнастичним, треті — іграм. Останній вид (у силу його емоційності) подобається більшості школярів. Для того, щоби стимулювати засвоєння всіх розділів програми, вчитель за місяць-два оголо­шує програму змагань «з листа». За десять хвилин до їх початку учень бере зі столу суддівської колегії конверт (листок), де обумовлено, які вправи та теоре­тичну інформацію він повинен продемонструвати, і через 10 хв виконує впра­ви та відповідає на запитання. Такий своєрідний іспит доцільно проводити наприкінці чверті, однак із таким розрахунком, щоби залишити учням час для усунення виявлених вад у знаннях, фізичній та технічній підготовці.

«Веселі старти». Ігри — ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літньо­го відпочинку і за місцем проживання.

Виняткову увагу зверніть на створення спеціальної матеріальної бази, виготовлення відповідного інвентаря та атрибутики (ходулі, мішки, стійки, набори дощок, фанерних планшетів, кілець, прапорців тощо).

Програма «Веселих стартів» може передбачати ігри для змішаних команд, а також для хлопчиків і дівчат окремо. Якщо у змаганнях беруть участь команди дітей різного віку, треба зрівняти їхні шанси на перемогу шляхом диференціації довжини дистанцій, складності перешкод, розмірів і ваги предметів та приладів.

Щоби уникнути помилок під час пояснення чергової гри, рекомендуємо показати одному-двом учасникам способи передачі предметів, подолання пе­решкод та ін. Після пояснення і показу необхідно відповісти на питання, які виникли в учасників (щодо техніки і правил гри).

Для визначення переможців у кожній грі за перше місце нараховують кількість очок, що дорівнює числу команд, за друге — на одне менше і т.д. Після всіх ігор і естафет одержані очки додаються, і перемагає команда, що набрала найбільше очок. Можна визначити переможця і за найменшою су­мою очок. У такому випадку нарахування йде у зворотному порядку.

Нагороджуючи, доцільно заохочувати всі команди.

Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджуються; тому не­обхідно вжити заходів, щоб уникнути можливих травм. Через це не рекомен­дуємо включати в програму перекиди на швидкість, біг по вузькій високій опорі, спускання з каната на швидкість та інші подібні вправи. Для заспокоєння збуд­жених учасників треба по закінченню чергової гри дати вправи на увагу.

Підбираючи ігри й естафети, завжди чітко визначайте завдання, які хо­чете вирішити. В одних випадках можна робити акцент на вихованні фізичних якостей, в інших — на формуванні вміння погоджувати власні дії з діями партнерів. На перший план в окремих іграх рекомендуємо висувати і виховні завдання. Так, для виховання почуття колективізму, товариськості в естафеті передбачаються завдання, успіх виконання яких залежить від узгодженості дій учасників, їхньої взаємодопомоги та взаємовиручки. Кмітливість і твор­че мислення будуть формуватися під час виконання завдань, у яких успіх вирішують тактика подолання перешкод, вибір найбільш раціональних спо­собів виконання рухових дій.

Щоб естафети та ігри не втрачали педагогічної цінності, своєчасно фік­суйте всі порушення правил і, підсумовуючи, враховуйте їх, а також робіть усе можливе для попередження порушень.

Для організації естафет всередині класів, груп подовженого дня команди повинні бути однаковими, їхній склад (у більшості естафет — 8-12 чол.) може залишатися постійним протягом тривалого часу.

Особливо високий соціально-культурний, духовний потенціал і, власне, тому поширилися у багатьох країнах світу.

Яким чином змінити ситуацію? Школа повинна виховати і дати дітям змогу реалізувати прагнення гармонійно поєднувати розумний спосіб життя із заняттями живописом, скульптурою, поезією, винахідництвом, колекціону­ванням та іншими видами творчої діяльності. Втіленню цієї ідеї в життя сприятимуть шкільні фізкультурно-художні свята.

У методичній літературі, періодичній пресі святами часто називають спор­тивні змагання, інші масові заходи. Дійсно, добре організовані змагання з парадами відкриття і закриття, урочистим нагородженням переможців — своєрідні свята спорту. Проте для фахівця фізкультурно-художнє свято — це комплексний захід, який включає в себе не тільки спортивні (змагання, по­казові виступи, конкурси, вікторини, ігри, лотереї та ін.), а й художні, мистецькі фрагменти.

За далеких дохристиянських часів наші пращури вірили у природні сили і богів як живих істот. Вони думали, що ці сили можна задобрити, схилити на свій бік і жити під їх опікою. Люди вірили в магічну силу слова й руху і цими засобами намагалися забезпечити собі добробут, гарний урожай, приплід худоби, успішне полювання, щасливе родинне життя, міцне здоров’я, добру погоду тощо.

Для посилення впливу на природу люди поєднували пісню, музику, танці, інші рухові дії.

Поступово ці дії сформувались у вигляді урочистих свят та обрядів, які проводились у певні періоди календарного циклу.

Свята проводяться для відзначення видатних подій, знаменних історич­них дат у житті людей.

Свято не має чітко визначеної форми, вона може змінюватися залежно від бажань учасників, самодіяльність яких не тільки не регламентується, а й за­охочується. Водночас, свято має певні обряди, які додають йому стабільності. Тому кожне свято повинно мати свою, характерну обрядову структуру, яка надає йому оригінальності та неповторності. Свято не тільки акумулює тра­диційні обряди, але й виступає своєрідною структурою духовного і фізичного життя людей.

Обряди — це соціальне явище, що являє собою комплекс символічних, традиційно закріплених умовних дій, спрямованих на оформлення певний подій у житті людей, держави, приурочених окремим етапам трудової діяль­ності та відзначенню певних календарних дат.

Слово «обряд» означає «приводити в належний вигляд (обряджати), впо­рядковувати, прикрашати».

Мета обряду — за допомогою символів і символічних дій висловити, пе­редати, закріпити традиційні для суспільства (соціальної групи) ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати в його учасників адек­ватні почуття, настрої, переживання. Створити у процесі проведення свята морально-психологічну атмосферу, яка б сприяла засвоєнню соціального досвіду, що передається певним обрядом.

У змісті стародавніх обрядів українців головним була не пісня, не її текст, а рухова діяльність, яка піднімала настрій, будила енергію людей, стимулю­вала до праці.

Враховуючи цей досвід, до активної участі у святі залучаються всі учні, педагоги, батьки, громадські організації. При цьому активна участь у спор­тивних заходах не виключає участі в інших фрагментах свята, а заохочується його організаторами.

Фізкультурно-художнє свято рекомендуємо розпочинати урочистими церемоніями (підняття українського державного національного або олімпій­ського прапора, привітання гостей і представників місцевої влади, тощо), характер яких залежатиме від того, чому вони присвячені: історичним датам, подіям із життя школи, спортивним форумам. Це позначається на програмі та характері проведення свята, змісті ігор, конкурсів, вікторин, масових ви­ступів, репертуарі художніх колективів.

До організації свята, складання програми і сценарію, підготовки його окремих фрагментів залучаються практично всі вчителі й учні.

Під керівництвом учителя малювання школярі готують виставку твор­чих робіт спортивної тематики, оформляють місце проведення свята плакатами, дружніми шаржами, випускають блискавки в ході свята, влашто­вують конкурси малюнків, готують афіші, запрошення.

Друга група школярів під керівництвом учителя музики добирає відпо­відне музичне оформлення, музичний супровід до масових і показових виступів, розробляє програму виступу художніх колективів та індивідуаль­них виконавців.

Під керівництвом учителя фізики радіогурток радіофікує місце прове­дення свята.

Учитель літератури організовує конкурси самодіяльних поетів, декла­маторів.

Учитель праці разом зі школярами готує вітрини для виставок, різнома­нітні підставки, прапорці та інший необхідний інвентар, обладнання.

Бібліотека формує виставку спортивної літератури. Крім цього, фото­гурток може розробити монтажі до, протягом і після свята; клуби юних філателістів і філергістів — оформити виставку марок і значків спортивної тематики, влаштувати спортивну лотерею.

Бажано залучити до участі у святі батьків; домовитися з відповідними торгівельними організаціями про продаж учасникам свята спортивної фор­ми, відповідної літератури, інвентаря й атрибутики, значків, марок, конвертів, художніх листівок, наклейок, а також функціонування продуктових кіосків (морозиво, печиво, фруктові напої тощо).

У фізкультурно-художніх святах можуть брати участь працівники культових і громадських організацій, Рад народних депутатів, закладів культури.

У селах і селищах такі свята повинні проводитися з ініціативи школи під егідою відповідних рад і культурно-спортивних комплексів.

Програмою передбачаються фрагменти не тільки для школярів, а й для ді­тей дошкільного віку і навіть дорослих та спільні заходи (класами, сім’ями).

Виняткове місце у програмі свята, котре переважно, триває два дні (субо­та і неділя), посідають чисто спортивні заходи, а саме: змагання, народні ігри та розваги, товариські зустрічі та показові виступи, «Веселі старти» й еста­фети, конкурси і вікторини.

Складаючи сценарій, доцільно чергувати художні та спортивні фраг­менти, щоби постійно підтримувати в учасниках і гостях зацікавленість у святі. Не забувайте про традиційні для запорізького козацтва ігри та роз­ваги.* Тим більше, що у школах Запорізької Січі, які організовувалися раніше при кожній церкві, учні гартували свої фізичні та моральні якості, особливо насичено, цікаво проходили урочистості переходу учнів із попе­реднього класу в наступний. Вони супроводжувалися дитячими забавами і рухливими іграми.

Наступного дня по святі необхідно провести розширене підсумкове засі­дання оргкомітету, на якому проаналізувати й оцінити ефективність роботи всіх залучених до підготовки і проведення свята, виявити успішні дії та хиби, щоби врахувати їх у майбутньому. Водночас, на видних місцях вивішуються таблиці з результатами змагань, конкурсів, ігор. На фотомонтажах — фото­графії переможців, окремі фрагменти свята (особливо масові), на яких може знайти себе кожен учасник.

Своєрідним спортивним заходом, що проводився в Західній Україні до 1939 р., був День українського спортовця. Він оголошувався по всій Гали­чині й мав на меті поширення прогресивних ідей українського спорту.

День українського спортовця проводився, зазвичай, наприкінці травня, а іноді й у серпні або восени, тобто він не був обмежений певними терміна­ми. Клуби і спортивно-руханкові організації визначалися самостійно, виходячи із власних можливостей, відповідно до рівня готовності, погодних умов тощо. У пресі завчасно друкували програму свята, терміни його прове­дення, умови зголошення до участі. Звіти про ці свята також детально висвітлювались у пресі.

Загалом програма Дня українського спортовця була довільною. Кожне спортивно-руханкове товариство, клуб, місто чи село самостійно укладали програму, залежно від власних можливостей, прихильності учасників тощо. Водночас свято мало і традиційні складові частини. День спортовця відкри­вався урочистою дефіляцією (парадом). Усі без винятку учасники свята в організованому порядку крокували стадіоном, а то й вулицями міста.

День спортовця користувався великою популярністю навіть у невеликих містечках і селах. Так, невелике с. Печеніжин збирало близько 50 спортовців, а городенківці — понад 150. Дефіляда завершувалася підняттям національних і клубних прапорів. Місця проведення були святково прибрані.

Саме спортивне свято складалося з двох частин: руханкової та спортив­ної. Руханкова, або фізкультурна частина — це «вільноручні вправи», тобто масові гімнастичні виступи, зокрема перетягування линви. І ця частина свя­та готувалася не менш прискіпливо, ніж спортивна. Спортивна частина була насичена різноманітними видами спорту.

Змагання розпочинались (особливо в містах) перегонами наколесників (велогонками на шосе). Наколесники стартували рано-вранці в межах на­селеного пункту, з околиці, і поверталися назад якраз до початку легкоатлетичних змагань. Досить широкою була програма з легкої атлети­ки. Жодне свято не обходилося без спортивних ігор — сітківки (тенісу), кошиківки (баскетболу), відбиванки (волейболу), пориванки (гандболу) і, звичайно ж, копаного м’яча (футболу). Футбольні змагання проводились із запрошеними дружинами (командами) сусіднього міста чи села, а то й із За­карпаття чи Буковини.

Могли влаштовуватися змагання за типом блискавкового турніру (кубко­вого) серед команд, що зголосилися до участі у святі, а також змагання на зразок нинішнього міні-футболу — «сімкові турніри (2×15 хв., по 7 осіб).

Нерідко програмою передбачалися показові виступи, конкурси, деколи — фінальні зустрічі місцевих першостей.

Іноді напередодні Дня українського спортовця проводився «відчит рефе­рату», тобто планувався виступ відомого фахівця на теми тіловиховання і спорту.

Закінчувалися такі свята запрошенням широкої громадськості на «спортову гутірку» після урочистого закриття, насичену бесідами, співами, танцями.

На нашу думку, такі спортивно-художні свята певною мірою дають змогу реалізувати прагнення дітей, молоді гармонійно поєднати цікавість до спор­ту і мистецтва.