Реферат: Націократичні концепції

Поделиться:
Нет комментариев

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Все поля обязательны для заполнения.

Название: Націократичні концепції
Раздел: Рефераты по астрономии

§1. Микола Міхновський — романтик української iдеї

Першим, хто вiдкрито заявив про колонiальний статус України у складi Росiйської iмперiї та право її народу на самовизначення, був харкiвський адвокат Микола Iванович Мiхновський.
1900 року в
i
н виголосив промову «Самост
i
йна Україна», яка того ж року була видана у Львов
i
окремою брошурою. Проблеми взаємовідносин України та Рос
i
ї вперше в нов
i
тн
i
й
i
стор
i
ї розглядалися в н
i
й з позиц
i
й державност
i
. «Українська мр
i
я» у вигляді питання про зв
i
льнення нац
i
ї з’явилася св
i
тов
i
.
I
хоча публ
i
кац
i
я м
i
стила в соб
i
б
i
льше запитань, н
i
ж в
i
дпов
i
дей щодо того, якими шляхами мусить іти Україна до незалежност
i
, сама постановка проблеми висунула її автора на одне з ч
i
льних м
i
сць на українському пол
i
тичному небосхил
i
.

М
i
хновський в емоц
i
йн
i
й форм
i
характеризує утиски українського народу в царськ
i
й Рос
i
ї. «Яким правом,— пише в
i
н, — рос
i
йське царське правительство поводиться з нами на наш
i
й власн
i
й територ
i
ї, наче з своїми рабами?.. На п
i
дстав
i
якого права на вс
i
х урядах нашої країни урядовцями призначено виключно рос
i
ян (москал
i
в) або змоскал
i
зованих ренеґат
i
в? На ґрунт
i
якого права з наших д
i
тей готують по школах заклятих ворог
i
в
i
ненависник
i
в нашому народов
i
? Через що нав
i
ть у церкв
i
панує мова наших гнобител
i
в? Яким правом правительство рос
i
йське здерт
i
з нас грош
i
витрачає на користь рос
i
йської нац
i
ї, плекаючи
i
п
i
дтримуючи її науку, л
i
тературу, промислов
i
сть
i
т.д.?
I
, нарешт
i
, найголовн
i
ше, чи має право царське правительство взагал
i
видавати для нас закони, ун
i
версали та адм
i
н
i
стративн
i
засади?»
1.

Вiдповiдаючи на цi запитання, автор доводить, що Росiя порушує майже всi статтi Переяславської угоди 1654 року, зводячи нанiвець українську автономiю.
З цього робиться лог
i
чний висновок про те, що невиконання договору одн
i
єю стороною позбавляє
i
ншу юридичного обов’язку дотримуватися його положень. А отже, «единая неделимая Россия» для України не
i
снує.

Окреслюючи першочергов
i
завдання нової української
i
нтел
i
ґенц
i
ї, яку М.М
i
хновський вважав руш
i
йною силою нац
i
ональної революц
i
ї, в
i
н констатував: «Часи вишиваних сорочок, свити та гор
i
лки минули
i
н
i
коли вже не вернуться… Українська
i
нтел
i
ґенц
i
я стає до боротьби за св
i
й народ, до боротьби кривавої
i
безпощадної. Вона в
i
рить у сили свої
i
нац
i
ональн
i
,
i
вона виповнить св
i
й обов’язок…»
2.

Звичайно, в даному разі М
i
хновський багато в чому видавав бажане за д
i
йсне. Ан
i
український народ, який не пройшов пер
i
оду станової стратиф
i
кац
i
ї
i
мав досить туманне уявлення про власн
i
i
нтереси, ан
i
i
нтел
i
ґенц
i
я, що перебувала в основному в полон
i
соціал
i
стичних
i
дей і звикла обслуговувати
i
мперський режим, вважаючи себе частиною загальнорос
i
йської демократ
i
ї, — всі вони на той час не були готов
i
до пол
i
тичної боротьби за нац
i
ональн
i
права. До того ж радикал
i
зм автора «Самост
i
йної України», що подекуди межував з шов
i
н
i
змом, стояв на перешкод
i
популярност
i
його думок. Заяви типу: «Усяк, хто на ц
i
л
i
й Україн
i
не за нас, той проти нас. Україна для українц
i
в,
i
доки хоч один ворог-чужинець лишиться на наш
i
й територ
i
ї, ми не маємо права покласти оружжя»
3, — в
i
дштовхували в
i
д української
i
деї, в
i
нтерпретац
i
ї М
i
хновського,
i
нш
i
нац
i
ональност
i
пол
i
етн
i
чного сусп
i
льства.

Брошура М
i
хновського була першою спробою оформити скривджен
i
нац
i
ональн
i
почуття українц
i
в у рамках пол
i
тичної програми. Власне, її важко назвати програмою, бо питання тактики і стратег
i
ї пол
i
тичної боротьби окреслен
i
в «Самост
i
йн
i
й Україн
i
» дуже поб
i
жно. Скор
i
ше, ми можемо розглядати тв
i
р М
i
хновського як дзеркало тих переживань, як
i
нуртували в свідомості молодих українц
i
в, окрилених
i
деями нац
i
онального визволення напередодні революційних потрясінь початку ХХ століття. Зв
i
дси — переважаючий вплив емоц
i
йного чинника, певний брак неупередженого анал
i
зу, виразн
i
шов
i
н
i
стичн
i
акценти.

Але вс
i
ц
i
очевидн
i
вади документа не можуть вплинути на загальну позитивну його оц
i
нку щодо чіткої постановки питання про незалежну українську державу. Заслугою М.М
i
хновського перед українською державн
i
стю слід вважати те, що в
i
н публ
i
чно заявив про законне право українського народу самост
i
йно вир
i
шувати свої проблеми.

Головним ворогом України М.М
i
хновський вважав Рос
i
ю. В
i
н застер
i
гав захоплених соц
i
ал
i
стичними
i
деями земляк
i
в, що нав
i
ть у раз
i
повалення самодержавства Україна залишиться в колон
i
альному стан
i
, якщо не вийде з
i
складу
i
мпер
i
ї п
i
д час революц
i
ї. М.М
i
хновський пропонував йти до незалежност
i
протореними шляхами зах
i
дних країн, використовуючи творч
i
потенц
i
ї нац
i
онал
i
зму європейського типу.

Проте в
i
н не брав до уваги того, що, скажімо, у Н
i
меччин
i
та
I
тал
i
ї
XIX
століття нац
i
онал
i
зм взагалі поєднувався з боротьбою за загальнолюдськ
i
права
i
свободи, як
i
ставилися на перше м
i
сце. До того ж населення цих країн було переважно мононац
i
ональним. Ц
i
суттєв
i
чинники були про
i
гнорован
i
i
нац
i
ональна
i
дея у виклад
i
М.М
i
хновського не знайшла на початку стол
i
ття широкого визнання серед українства.

В середин
i
20-х рок
i
в ці
i
деї трансформувалися у рух, що виник на зах
i
дноукраїнських землях, як
i
ув
i
йшли до складу Польщ
i
. Його
i
деолог
i
єю став «
i
нтеґральний», або чинний нац
i
онал
i
зм, автором якого був Дмитро Донцов.

§2. Головн
i
i
деї чинного нац
i
онал
i
зму Дмитра Донцова

На початку своєї пол
i
тичної та публ
i
цистичної д
i
яльност
i
Донцов в
i
ддав данину соц
i
ал
i
стичним
i
деям
i
нав
i
ть входив до української соціал-демократичної партії. Але ще перед Першою св
i
товою в
i
йною у його творчост
i
з’явилися виразн
i
антирос
i
йськ
i
тенденц
i
ї, які зміцнювалися паралельно із відштовхуванням Донцова від товаришів по партії. В
i
н наголошував на небезпец
i
для України насл
i
дувати приклад п
i
вн
i
чної сус
i
дки й закликав українство повернути оч
i
на Зах
i
д.

На основ
i
цього висновку Донцов пропонує пов’язати геополітичне майбутнє України з Н
i
меччиною та Австро-Угорщиною. Зокрема, напередодн
i
очевидного конфл
i
кту цих держав з Рос
i
єю та її союзниками в
i
н закликав (у раз
i
поразки останн
i
х) до створення в межах Австр
i
йської
i
мпер
i
ї «Українського коронного краю».

Донцов пост
i
йно застер
i
гав українських пол
i
тик
i
в в
i
д захоплення соціалістичними
i
деями, що надходили з передреволюц
i
йної Рос
i
ї. «Р
i
вн
i
сть раб
i
в перед сильним володарем
i
паном, — писав в
i
н після подій революцій 1917 року, — уходила за р
i
вноправн
i
сть в
i
льних громадян,
i
леґенда про «демократичну Рос
i
ю» робила формальне спустошення серед вульґарно думаючої маси. До того прилучалася нова леґенда — про Рос
i
ю — носительку пол
i
тичного
i
сусп
i
льного поступу.
I
мпульсивна гра сил у варварськ
i
й, неукермован
i
й сусп
i
льности, природний вибух незадоволення у деспотично правлен
i
м краю — бралося за прояву колосальної духовної енерґ
i
ї, безладне шамотання зламаного деспотичною хворобою орган
i
зму — за ознаку його в
i
дпорности й великої життєвої сили»
4. До речі, задавно намальовану Донцовим картину ми, фактично, можемо спостерігати й сьогодн
i
.

Вступаючи в третє десятил
i
ття
XX
стор
i
ччя, Україна опинилася в дуже складн
i
й ситуац
i
ї. Галичина була у склад
i
Польщ
i
, в як
i
й режим П
i
лсудського проводив жорстоку пол
i
тику щодо української етн
i
чної меншост
i
. Значн
i
українськ
i
територ
i
ї в
i
д
i
йшли до Румун
i
ї та Чехо-Словаччини. Українська «державн
i
сть» у вс
i
м в
i
домому вигляд
i
постала в форм
i
УРСР. Звичайно, говорити про те, що ця псевдодержава могла самост
i
йно вир
i
шувати питання створення громадянського сусп
i
льства й повноц
i
нної нац
i
ї ми не маємо жодних п
i
дстав.

Нелегку кризу переживала українська державницька
i
дея в середині 20-х років. На думку Донцова, її демократична модель була скомпрометована непосл
i
довною, великою м
i
рою руїнницькою пол
i
тикою Центральної Ради, а монарх
i
чна — такими ж д
i
ями гетьманського уряду Скоропадського. Необх
i
дно було знайти нов
i
i
мпульси для реан
i
мац
i
ї вол
i
українського народу до суверенност
i
. Ц
i
i
мпульси мали народитися в умовах, коли дедал
i
б
i
льшого поширення набували
i
деї тотал
i
таризму, що їх уособлювали насамперед рос
i
йський б
i
льшовизм,
i
тал
i
йський фашизм та н
i
мецький нац
i
онал-соц
i
ал
i
зм. Політичні усп
i
хи цих радикальних рух
i
в у своїх країнах давали змогу спод
i
ватися, що внесення їхніх основних постулат
i
в до стратег
i
чних концепц
i
й будь-якої нац
i
ональної
i
деї матиме позитивн
i
насл
i
дки. Ставку на це зробив
i
Д.Донцов, який з 1921 року проживав у Львов
i
. Кв
i
нтесенц
i
єю його теоретичних розробок став в
i
домий тв
i
р «Нац
i
онал
i
зм»
5.

Як і раніше, публіцистично застосовуючи ідеї філософського ірраціоналізму — Шопенгавера, Гартмана і особливо Ніцше, а також інших філософів — до України, автор «Нац
i
онал
i
зму» закликав раз
i
назавжди в
i
дмовитись в
i
д рац
i
онально осмисленого св
i
тосприйняття. Натом
i
сть пануюче м
i
сце в ньому мала пос
i
сти воля до життя
6. Виявлення вол
i
, інтерпретував Донцов ідеї «філософії волі», «це ніщо
i
нше, як насолода розросту, виступлення поза власн
i
границ
i
»
7. Бо «експанс
i
я — не т
i
льки самоутвердження власної вол
i
до життя, а й заперечення її в
i
нших»
8.

Зв
i
дси виводилися дв
i
перш
i
п
i
дстави чинного нац
i
онал
i
зму: «зм
i
цнювати волю до життя, до влади, до експанс
i
ї» та «стремл
i
ння до боротьби та св
i
дом
i
сть її конечности».

Донцов накреслює як наступну вимогу вольового нац
i
онал
i
зму — романтизм та догматизм у сприйнятт
i
пропонованої
i
деолог
i
ї. Перший має «живитися леґендою «останнього бою», запереченням того, що є
i
захоплюючою картиною катастрофи, що принесе нове». Другий — «з’явиться в супровод
i
категоричного наказу, безоглядного послуху»
9.

Об’єднуючи ц
i
поняття, Донцов зазначає: «
i
люз
i
он
i
зм є синтезом обох: в
i
н протиставляє «змисловому» —
i
ррац
i
ональне,.. доказам — голу аф
i
рмац
i
ю,.. в
i
н не дискутує,.. хоче зд
i
йснити
i
дею не
i
снуючу
i
принцип
i
ально протилежну конкретн
i
й». — Все це умотивовує «його войовничість, антипациф
i
зм»
10.

Тому одними з головних вимог чинного нац
i
онал
i
зму до його посл
i
довник
i
в Донцов вважав фанатизм
i
аморальн
i
сть. На його думку, нац
i
ональна
i
дея мусила бути «аморальною», тобто не мала керуватися принципами загальнолюдських ц
i
нностей. Зд
i
йснювати ж аморальну пол
i
тику має фанатик, що «узнає свою правду за об’явлену, загальну, яка має бути прийнята
i
ншими. Зв
i
дси його аґресивн
i
сть
i
нетерпим
i
сть до
i
нших погляд
i
в»
11.

П’ята — «синтетична» вимога проголошеної доктрини полягає у п
i
днесенн
i
до р
i
вня державної пол
i
тики
i
мпер
i
ал
i
зму. «
I
мпер
i
ал
i
зм, —
заявляє Донцов, — це не т
i
льки здирство, а й одночасно виконання громадських справ у громадських
i
нтересах нац
i
ями, покликаними
i
управленими до того. «Є вищ
i
i
менш варт
i
народи, ті, що вм
i
ють правити
i
ншими (
i
собою),
i
народи, що цього не вм
i
ють… Право сильних рас орган
i
зувати людей
i
народи для зм
i
цнення
i
снуючої культури
i
цив
i
л
i
зац
i
ї» 12.

Вищезгадане право Донцов пропонує зд
i
йснювати через «творче насильство
i
н
i
ц
i
ативної меншост
i
», яка має п
i
дпорядкувати соб
i
власний народ та змусити його до аґрес
i
ї проти
i
нших. Це — шоста з вимог, на яких побудував свою теор
i
ю автор «Нац
i
онал
i
зму». В
i
н певен, що «цей зас
i
б (насильство) не є з тих, що можуть бути, а можуть
i
не бути. Аґрес
i
я, через яку нова
i
дея приходить до життя, не є припадкова, вона
i
манентна кожн
i
й «теолог
i
чн
i
й» рел
i
г
i
озн
i
й або нац
i
ональн
i
й
i
деї»
13.

П
i
дводячи п
i
дсумки свого основного твору, Донцов твердить, повторюючи Ніцше: «мусимо перевести основну переоц
i
нку вартостей. «Фанатизм», «
i
нстинктивн
i
почування», «емоц
i
йн
i
сть» зам
i
сть «розумовост
i
», дух нац
i
ональної нетерпимост
i
», — все, що опльовували в нас, повинно реаб
i
л
i
тувати св
i
же
i
молоде українство»
14.
I
, сл
i
д сказати, ц
i
гасла, подан
i
п
i
д флером боротьби за справді святу мету — визволення батьк
i
вщини, притягали до себе галицьку молодь, яка за авторитарного польського панування була поставлена в умови, що, по-перше, ускладнювали для неї одержання в
i
дпов
i
дної осв
i
ти, престижної роботи, обмежували правовий статус, а по-друге, змушували боротися за свої нац
i
ональн
i
та загальнолюдськ
i
права насильницькими методами.

§3. Чинний нац
i
онал
i
зм як
i
деолог
i
чне п
i
дґрунтя ОУН

Тотал
i
таризм у 20-40 роки правив пол
i
тичним балом в Європ
i
, і Донцов, фактично, спробував за допомогою своєї книги п
i
дпорядкувати його ідеології український нац
i
ональний рух. Слушно, на нашу думку, пояснив феномен усп
i
ху «Нац
i
онал
i
зму» в молод
i
жному середовищ
i
один з л
i
дер
i
в ОУН (Організації Українських Націоналістів) С.Ленкавський. Завданням політичних діячів, як
i
намагалися очолити рух спротиву на Галичин
i
, було, за його висловом, опанування теч
i
й, «що нуртують у душах покол
i
ння, яке шукає шлях
i
в. Донцов намагається т
i
псих
i
чн
i
процеси, що вибухають стих
i
йно, як неґац
i
я наявної д
i
йсност
i
, скр
i
пити й дати їм теоретичне обґрунтування та на їхній основ
i
перетворити душу нового українця. Ґрунт, на якому зросла ця
i
деолог
i
я, наскр
i
зь психолог
i
чний»
15. На хвил
i
ц
i
єї «неґац
i
ї», використаної творцями майбутньої ОУН,
i
виникла 1929 року ця оргац
i
зац
i
я. Формально не належачи до ОУН, пров
i
дним її
i
деологом став Донцов.

Хоча політична частина донцовського «
i
нтеґрального нац
i
онал
i
зму» базувалась на класичних доктринах фашизму, Орган
i
зац
i
я Українських Нац
i
онал
i
ст
i
в скор
i
ше нагадувала аналог
i
чн
i
формування в країнах Сх
i
дної Європи. В
i
домий український пол
i
толог
I
.Лисяк-Рудницький зазначав з цього приводу: «Найближчих родич
i
в українського (
i
нтеґрального) нац
i
онал
i
зму сл
i
д шукати не так у н
i
мецькому нацизм
i
чи
i
тал
i
йському фашизм
i
— продуктах
i
ндустр
i
альних та урбан
i
зованих громадянств, як скор
i
ше серед парт
i
й цього типу в аґрарних, економ
i
чно в
i
дсталих народ
i
в Сх
i
дної Європи: хорватські усташ
i
, румунська зал
i
зна ґвард
i
я, словацьк
i
гл
i
нк
i
вц
i
, польський ОНР… тощо»
16.

Донцов розробляв
i
теор
i
ю орган
i
зац
i
йної побудови ОУН. Саме ц
i
й проблем
i
присвячено його передвоєнн
i
брошури (як
i
п
i
зн
i
ше ув
i
йшли до зб
i
рника «Хрестом
i
мечем», Торонто, 1967 р
i
к).

В одній з них («Об’єднання чи роз’єднання») автор закликає силом
i
ць накинути волю ОУН вс
i
м
i
ншим теч
i
ям українського пол
i
тичного життя. Для цього, на його думку, сл
i
д «… с
i
яти ненависть до своїх! Ширити розбрат
i
взаємне недов
i
р’я! В р
i
дну хату вносити роздор! Так, якраз це! Бо без цього — нема н
i
якого об’єднання, н
i
якої зб
i
рност
i
. Що туподумна демократ
i
я цього не второпає — н
i
чого дивного»
17. Окреслює Донцов
i
те, як пот
i
м зв’язати п
i
дкорену сп
i
льноту: «Передус
i
м — встановивши ряд догм, ряд правил, ряд акс
i
ом у вс
i
х колах зб
i
рноґо життя, р
i
зко очерчених, ясно протиставлюваних вс
i
м
i
ншим, безкомпром
i
сових, встановивши свою правду, єдину
i
непомильну… Вбити ту в
i
ру
i
ту правду в збаламучен
i
хитливою добою
i
чужими вправами мозки того загалу, без жалю поборюючи недов
i
рк
i
в… В рол
i
того магнету (об’єднуючого. — Авт.) все з’являється менш
i
сть, гурт. В
i
н витискає свою печать на думц
i
i
вол
i
маси. В
i
н — зорган
i
зований не в парт
i
ю, не в об’єднання, а в карний Орден — веде ту масу»
18.

Таке кредо Д.Донцова дорого коштувало Орган
i
зац
i
ї Українських Нац
i
онал
i
ст
i
в, яка, принаймн
i
до 1943 року, беззастережно сприймала його
i
деолог
i
ю. Український пол
i
толог Андр
i
й Б
i
линський вважає, що у згаданий пер
i
од догмати Донцова склали «зм
i
ст, який в ц
i
лост
i
перейняла ОУН. В ус
i
х довоєнних писаннях ОУН славила Д.Донцова як
i
деолога українського нац
i
онал
i
зму… «Донцов
i
зм» проголосила ОУН своєю пол
i
тичною рел
i
г
i
єю»
19.

§4. «Нац
i
ократична держава»
Миколи Сц
i
борського

Донцов був не єдиним оун
i
вським
i
деологом. Свою модель нац
i
ократичної української держави в середин
i
тридцятих рок
i
в запропонував Микола Сц
i
борський — на той час, фактично, друга п
i
сля Є.Коновальця людина в ОУН. 1935 року в
i
н видав у Париж
i
книжку «Нац
i
ократ
i
я», в як
i
й окреслив своє бачення української державност
i
.

У ц
i
й робот
i
в
i
н п
i
ддав гостр
i
й
i
подекуди справедлив
i
й критиц
i
демократичний, соц
i
ал
i
стичний, комун
i
стичний та монарх
i
чний сусп
i
льн
i
устрої. Натом
i
сть дуже схвально трактує фашизм
i
тал
i
йської модел
i
. Для Сц
i
борського «фашизм — це насамперед нац
i
онал
i
зм — любов до власної батьк
i
вщини й патр
i
отичн
i
почування, доведен
i
до самопосвяти й культу жертовного фанатизму» 20.

Тут-таки Сц
i
борський роз’яснює
i
сам терм
i
н «нац
i
ократ
i
я». «Нац
i
ократ
i
єю називаємо режим панування нац
i
ї у власн
i
й держав
i
, що зд
i
йснюється владою вс
i
х соц
i
яльно-корисних верств, об’єднаних —
в
i
дпов
i
дно до їхніх сусп
i
льно-продукц
i
йних функц
i
й — у представницьких органах державного управл
i
ння»
21. Здавалося б, життєздатна схема, яку ц
i
лком можливо реалізувати. Але — за одн
i
єї умови, а саме — наявност
i
не абстрактної, а реальної пол
i
тичної нац
i
ї. Нац
i
ократи ж вир
i
шили це питання дуже просто: вони, не надто дбаючи про арґументац
i
ю, заявили, що «нац
i
я — це в
i
чн
i
сть», а, отже, бажане оголосили д
i
йсним. Зв
i
дси випливає їхня неспроможн
i
сть до будь-яких дискус
i
й стосовно реальност
i
пропонованого ними устрою. «Р
i
шаючим є те, — пише Сц
i
борський, — що нац
i
онал
i
зм — це не плитка парт
i
йна теор
i
йка; це ун
i
версальний
i
непримиримий у своїй внутр
i
шн
i
й рац
i
ї св
i
тогляд. «Погоджувати» його з кимсь методами «конґресових дискус
i
й»
i
торг
i
в немислимо… Поєднання
i
деологічного наставлення нац
i
онал
i
зму з пол
i
тичною тактикою «всеукраїнських конґрес
i
в» — було б для нього р
i
внозначне самогубству»
22.

Зг
i
дно з моделлю Сц
i
борського, формою сусп
i
льної орган
i
зац
i
ї є для нац
i
ократ
i
ї державний синдикал
i
зм. Нац
i
ократ
i
я в
i
дкидає участь пол
i
тичних парт
i
й в державному управл
i
нн
i
. Вона обстоює диктатуру, опорою якої має стати ударний, бойовий заг
i
н революц
i
ї — орган
i
зований нац
i
онал
i
зм. Оск
i
льки ж М.Сц
i
борський був одним з найвпливов
i
ших член
i
в проводу ОУН, зрозум
i
ло, яку орган
i
зац
i
ю в
i
н мав на уваз
i
. Водночас, на в
i
дм
i
ну в
i
д фашистської доктрини, яка визнає диктатуру єдиною формою орган
i
зац
i
ї сусп
i
льства, Сц
i
борський наголошував, що в нац
i
ократичн
i
й держав
i
влада диктатора буде тимчасовою. «Покладаючи на диктатуру надзвичайн
i
i
сторичн
i
завдання в переконанн
i
, що лише вона зможе їх виконати, — пише в
i
н, — нац
i
онал
i
зм водночас усв
i
домлює соб
i
небезпеку її самоконсервац
i
ї
i
застар
i
лост
i
, коли вона стане ц
i
ллю для самої себе… У в
i
дм
i
нн
i
сть до
i
нших авторитарних концепц
i
й, в
i
н визнає диктатуру не за незм
i
нний принцип, лише за виправдуваний доц
i
льністю тимчасовий пер
i
од»
23.

У розр
i
з
i
нац
i
ократична українська держава уявлялася Сц
i
борському так: народн
i
маси беруть участь у громадському та пол
i
тичному житт
i
через представництво в органах м
i
сцевої самоуправи та в синдикал
i
стських орган
i
зац
i
ях. Держава за адм
i
н
i
стративним принципом має под
i
лятися на краї, пов
i
ти й громади, що керуються власними органами самоуправи. Вибори до останн
i
х в
i
дбуваються на засадах прямого, загального, р
i
вного й таємного голосування. У вс
i
х ланках адм
i
н
i
стративного под
i
лу є також загальнодержавн
i
, адм
i
н
i
стративн
i
, господарськ
i
та
i
нш
i
установи, що виконуватимуть своє призначення п
i
д безпосередн
i
м кер
i
вництвом державного уряду.

Законодавчою установою є Державна Рада, яка обирається за тими ж принципами, що
i
м
i
сцев
i
, з кандидат
i
в, визначених синдикатами. На чол
i
нац
i
ї та державної орган
i
зац
i
ї стоятиме Голова Держави.

Отже, перед нами дещо примітивна, але ц
i
лком ймовірна схема державного устрою. До реч
i
, її елементи (скажімо, представники президента на м
i
сцях) запозичувалися свого часу режимом Леоніда Кравчука, а про
i
нш
i

i
лковите обмеження прав Верховної Ради), здається, мріє нинішній. Єдине, що перетворює плани Сц
i
борського на явну утоп
i
ю — це, як ми вже зазначали, спрощене тлумачення процес
i
в формування української нац
i
ї.

Сц
i
борський декларував, що ОУН змагається не за панування над нац
i
єю — «лише за панування самої нац
i
ї — ось м
i
с
i
я, що перед нею стоїть
i
стоятиме орган
i
зований нац
i
онал
i
зм»
24. Однак згодом, коли фашистськ
i
режими в європейських країнах ще б
i
льш зм
i
цн
i
ли, ОУН в
i
дкинула будь-як
i
реверанси щодо свого слугування народов
i
.

§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму

Стрижнем пол
i
тичної програми ОУН стала монопарт
i
йн
i
сть, тотал
i
таризац
i
я ус
i
х державних структур. На її Другому Великому Збор
i
, який в
i
дбувся 1939 року в Рим
i
, м
i
ж
i
ншим, зазначалося, що в нов
i
й Україн
i
, побудован
i
й на засадах донцов
i
зму, «
i
снування пол
i
тичних парт
i
й буде заборонено. Єдиною формою орган
i
зац
i
ї населення Держави буде ОУН — як п
i
дстава державного ладу й чинник нац
i
онального виховання та орган
i
зац
i
ї сусп
i
льного життя»
25.

Зазначимо в
i
дразу, що держави своєї «
i
нтеґральн
i
» нац
i
онал
i
сти не створили. Правда, 30 червня 1941 року бандер
i
вське в
i
дгалуження ОУН спробувало проголосити в окупованому н
i
мцями Львов
i
«в
i
дновлення української державност
i
». Проте така «самост
i
йн
i
сть» не сподобалася нов
i
й влад
i
. Як згадує на стор
i
нках журналу «Самост
i
йна Україна» (Ч
i
каґо, США) один з очевидців под
i
й, присутн
i
й на проголошенн
i
абверський оф
i
цер Кох «збор
i
в не в
i
тав, говорив щось гр
i
зно й нак
i
нець заявив: «Будете робити те, що вам скаже н
i
мецький уряд»
26. Оск
i
льки ж бандер
i
вц
i
не посп
i
шали виконувати волю окупац
i
йних властей і розпускати створений ними «уряд», н
i
мц
i
просто роз
i
гнали його менш н
i
ж через два тижн
i
з дня проголошення «незалежност
i
». Так сумно зак
i
нчилися державницьк
i
змагання посл
i
довник
i
в Д.Донцова.

Т
i
льки в серпн
i
1943 року, коли бандер
i
вц
i
на власному досв
i
д
i
переконалися, що, по-перше, зазнала краху їхня ор
i
єнтац
i
я на г
i
тлер
i
вський фашизм, а, по-друге, українці у своїй абсолютн
i
й б
i
льшост
i
не схильні йти шляхом, вказаним автором «Нац
i
онал
i
зму», вони змінили акценти. Саме тод
i
III
Надзвичайний Зб
i
р бандер
i
вського в
i
дгалуження ОУН прийняв нову програму, докор
i
нно в
i
дм
i
нну в
i
д донцовських постулат
i
в. Ц
i
каво, що зауваження Донцова до нової програми ОУН(б) на збор
i
не були взяті до уваги.

У цьому документ
i
, зокрема, зазначалося, що «орган
i
зован
i
українськ
i
нац
i
онал
i
сти борються за
i
нтереси українського народу,
i
тому їм чуж
i
є вс
i
i
деї панування над народом…

ОУН бореться за свободу друку, слова, думки, в
i
ри
i
св
i
тогляду. Проти оф
i
ц
i
йного накидування сусп
i
льности св
i
тоглядових доктрин
i
догм… За повне право нац
i
ональних меншостей плекати свою власну по форм
i
i
зм
i
сту нац
i
ональну культуру… За р
i
вн
i
сть вс
i
х громадян України, незалежно в
i
д їх нац
i
ональности, в державних та громадських правах
i
обов’язках»
27.

Отже, український рух за незалежн
i
сть пішов новими, не передбаченими Д.Донцовим, шляхами. Спочатку це була лише декларац
i
я про нам
i
ри — адже вихован
i
на «Нац
i
онал
i
зм
i
» люди не могли в
i
дразу відкинути свої погляди. Але основна
i
дея нац
i
онально-визвольної боротьби українського народу р
i
шуче зм
i
нилася. Зам
i
сть тотал
i
тарних засад «
i
нтеґрального» нац
i
онал
i
зму її головним зм
i
стом стали принципи загальнолюдських прав
i
свобод, у тому числ
i
i
нац
i
ональних. На думку М.Сосновського, «зв’язок м
i
ж
i
деолог
i
єю українського нац
i
онал
i
стичного руху та
i
деолог
i
єю «чинного нац
i
онал
i
зму» можна б граф
i
чно подати в форм
i
двох л
i
н
i
й, як
i
виходять з р
i
зних пункт
i
в
i
на окремому в
i
дтинку майже сходяться чи одна одну перетинають, щоб незабаром ц
i
лком в
i
дділитися. Протягом 40-х рок
i
в цей зв’язок остаточно перервався, причому розвиток української нац
i
онал
i
стичної думки п
i
шов своїм властивим їй шляхом, а розвиток
i
деолог
i
ї «чинного нац
i
онал
i
зму» припинився та фактично зупинився на писаннях самого Донцова. Вс
i
ц
i
нац
i
онал
i
стичн
i
автори, як
i
i
дейно хот
i
ли втриматися в межах, визначених
i
деолог
i
єю Донцова, не внесли до ц
i
єї
i
деолог
i
ї н
i
чого нового
i
справд
i
ориґ
i
нального. Т
i
ж автори, як
i
вийшли за меж
i
безкритичного насл
i
дування Донцова, не т
i
льки з ним рано чи п
i
зно роз
i
йшлися, але нав
i
ть стали на позиц
i
ї, ц
i
лком протилежн
i
i
деолог
i
ї «чинного нац
i
онал
i
зму»
28. Ц
i
слова варто нагадати тим нашим співвітчизникам, як
i
своє справедливе невдоволення життєвими незгодами прагнуть вгамувати п
i
д
i
нтеґральним штандартом Донцова. Зам
i
сть творчих
i
дей, спрямованих на побудову незалежної держави, вони знайдуть там лише
i
нструмент для її чергової руїни.

Проте, українські націоналісти, здається, і самі це починають добре усвідомлювати. Принаймнi в матерiалах Збору Конґресу Українських Нацiоналiстiв, що проходив 2-4 липня 1993 року у Києвi, засуджуються принципи догматизму, ортодоксальностi, вождизму, iдейного закостенiння та галасливої фразеологiї, якi лежали в основi «iнтеґрального» нацiоналiзму 29.