Реферат: Мислення Теорії мислення
|
Название: Мислення Теорії мислення Раздел: Рефераты по астрономии |
|||||||||||
|
Мислення. План. Вступ. 3 1. Мислення. Види мислення. 4 2. Процес мислення. 7 3. Класифікація теорій мислення. 9 Висновки. 13 Список використаної літератури. 14 Величезні соціальні перетворення, які відбуваються в нашій країні, бурхливий науково-технічний прогрес вимагають від сучасної людини значного вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вимагають нового бачення себе у змінених реаліях буття. Людина в усі часи свого існування завжди прагнула бути творцем свого життя, ініціювати і здійснювати практичні дії, процеси пізнання, спостереження, прогнозування та інші види специфічної людської активності та їх творчого осмислення. Мислення, емоції та поведінка тісно переплітаються між собою, взаємовпливають одне на одне, змінюючи наше життя. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття дійсності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують. Усвідомлення значущості впливу власних думок на поведінку, здоров’я та довголітті в кожної людини проявляються по-різному. Перспективною є така модель мислення, в основі якої перспективні емоції, прийняття життя таким, яким воно є, з усім спектром бажаних і небажаних його проявів. Існує й зворотній зв’язок: властиві нам звички багато в чому визначають наше бачення реальності та всі майбутні дії. Кожен зі свого досвіду знає, що роздуми про негативні сторони життя знижують апетит, денормалізують сон, викликають хворобливі реакції, а іноді провокують депресію. Сила, з якою думки людини діють на її фізичний і психічний стан, виявлено давно. Численні факти, такі як смерть від чаклунського закляття, зцілення важкохворих паломників у “святих місцях”, чудеса гіпнозу, безсумнівно свідчать про силу впливу, з якою мислення формує наше здоров’я. Відомий англійський психолог Чак Фолкен [5, 11] обґрунтовував психологічний ефект “лікування вірою”. Він вважає, що хворий у вірі знаходить глибоку емоційну підтримку, переключаючись на інші цінності, і як результат занадто зосереджуватися на симптомах своєї хвороби. Віра у зцілення ніби заміщує в думках хворого постійну тривогу, відволікаючи його від фізичної недуги, вивільнюючи приховані резерви організму, примушуючи працювати захисні сили, сприяє одужанню. 1. Мислення. Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про навколишній світ людині не достатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує практичного і всебічного знання об’єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення – вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності [2, 155]. Мислення Виділять наступні види мислення: — наочно-дійове; — теоретичне; — наочно-образне; — практичне; — словесно-логічне. — творче. Перехід від наочно-дійового через наочно-образне до словесно-логічного мислення виявляє його онтогенез, тоді як інша класифікація за основу бере характер задач. Наочно-дійове мислення У дитини наочно-дійове мислення є першим кроком до опосередкованого пізнання свого оточення. Наочно-образне (образне, просторове) мислення Словесно-логічне мислення Теоретичне мислення Дискурсивне мислення Проте і дискурсивне мислення має неусвідомлені компоненти. Коли ж такі компоненти домінують, воно набуває вигляду інтуїції Практичне мислення Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об’єктів) чи оперативного (розв’язання задач, що виникають під час управління технічними об’єктами) мислення. Творче (продуктивне) мислення Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів – складників процесу мислення. 2. Процес мислення. Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона включає в себе невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід [4, 20]. Найчастіше індивід вдається до мислення тоді, коли проблемна ситуація перетворюється на задачу – мету, яка дається в певних умовах і якої можна досягти за рахунок останніх. Аналіз умов задачі є обов’язковим для розуміння того, як протікає і чим визначається процес мислення. Процес аналізу є взаємодією суб’єкта, з можливостями його мислення, і об’єкта – умов задачі. При цьому, змінюючись, об’єкт викликає новий процес мислення, що знову ж таки змінює об’єкт, тобто результат одного акту мислення включається у подальший його процес, пізнання об’єкта, відповідно, поглиблюється. І так триває доти, доки індивід не отримає бажаний результат. Загалом, процес розв’язання задачі є актом конкретизації – переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу. Пошук невідомого в межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування – створення образу очікуваного результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій. Це одні й ті самі структурні одиниці мислення, але з різним ступенем автоматизованості: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння. Аналіз Абстрагування Порівняння Отже, процес мислення має аналітико-синтетичний характер і здійснюється шляхом мислительних дій і операцій, що відтворюють невідому ланку задач. Це глибоко індивідуальне явище, тому люди з різною здатністю до узагальнення по-різному оцінюють ту саму проблемну ситуацію. Індивідуальні відмінності мислення значною мірою залежать від генотипу, проте за відсутністі відповідного навчання важко сподіватися на продуктивне мислення. Ці чинники поєднуються в діяльності, яка потребує мислення і опосередкування. Як і діяльність у цілому, мислення характеризується рухливістю складників: дії, автоматизуючись і позбавляючись контролю з боку свідомості, стають операціями; операції, підпорядковуючись меті, — діями. Проте реальний процес мислення здійснюється шляхом поєднання розгорнутих, усвідомлених, і згорнутих, неусвідомлюваних компонентів. При цьому і ті, й інші виконують функції прогнозування. Неусвідомлені компоненти мають свою логіку функціонування, наслідком якого можуть бути не прямі (ті, що шукаються), а побічні продукти. Останні інколи виявляються принципово новими, що характеризує процес їх досягнення як творчість. Класифікація теорій мислення. До числа найскладніших наукових проблем, над якими працюють психологи, філософи та культурологи, належить проблема мислення, зокрема, питання визначення його сутнісних механізмів, джерел активності та функціонування, методів розвитку та функціонування. Однією з перших теорій, яка історично склалась і до наших днів значно впливає на психологічну науку, є асоціаністська Концепція вторинної, похідної природи продуктів інтелектуальної діяльності розвивалась у руслі марксистської теорії відображення, в якій ідеї та поняття розглядались як відображення матеріального світу та суспільно-історичної практики (Маркс, Енгельс, Ленін та ін.). Послідовне переведення погляду на мислення як на потік асоціацій стикається з невирішеними труднощами, перша з яких полягає у неможливості пояснити механізм виникнення нових ідей, тобто таких утворень, які б не траплялись у минулому досвіді суб’єкта, який пізнає. На другу трудність вказав А. Н. Леонтьєв. Асоціаністська концепція не дає змогу зрозуміти, “яким чином асоціації, які утворюють розумові процеси, набувають вибіркового і цілеспрямованого характеру [6, 19]. Аби наблизитися до розуміння процесів творчого мислення, необхідно відмовитися від уявлень про вторинність, пасивність та зовнішню детермінованість інтелектуальної діяльності та визнати за нею здатність до активної самодетермінованості. З цього посилання виникли психологічні теорії, які протистоять асоціаністському розумінню мислення. До них належать роботи вюрцбюргської школи Вчені, що належали до вюрцбюргської школи, показали неможливість зведення внутрішніх розумових процесів до простого асоціювання словесних понять, їх цілеспрямованість і самодетермінованість, а також притаманну їм безобразність. Представники гештальтпсихології розглядали у якості механізму творчого мислення переструктурування проблемної ситуації у свідомості суб’єкта, здійснюване не поелементно, а цілісно, у вигляді цілісної форми, “гештальта”. У результаті такого переструктурування виявляються нові, до того приховані у вихідній ситуації відносини і властивості, які слугують основою для інтуїтивних прозрінь, творчих рішень та нових ідей. Процес цей не може бути виведеним з попереднього досвіду й асоціацій, він є результатом внутрішньої самодетермінуючої активності мислення [6, 20]. Близьким до викладеного вище розуміння є інтуїтивістські теорії Різко антиасоціаністською є теорія так званих “бісоціацій” О. В. Губенко пропонує наступну класифікацію теорій мислення, в основу якої покладене джерело енергії утворення продуктів інтелектуальної діяльності – нових понять, ідей та гіпотез. Згідно цієї ознаки теорії мислення поділяються на епіфеноменолістичні та інтродетерміністичні [6, 20]. Класифікація теорій мислення.
|
